Контраст contrast
Шрифт Очистити
Сховати налаштування
 

Справжня варта: Юрій Данильченко: «Більше години спілкувався з Сакварелідзе, але так і не зрозумів, у чому суть реформи в його розумінні»

19.10.2016

 

Прокурор Харківської області про комерціалізацію ГПУ Піскуном і Пшонкою, роботу в банку «Надра», різницю між старим і новим КПК, 11 прокуратур і 16 райвіддів поліції, погіршення криміногенної обстановки, роль команди Портнова в реформі прокуратури, конкурс, тести і хабарі, загальний нагляд і грузинські шаровари.

 

Давайте почнемо з біографії. Я так розумію, що ви в 80-х закінчили Юракадемию?

 

Так. Тоді це був Харківський юридичний інститут імені Дзержинського. У 1980-му вступив, у 1984 закінчив і розподілився в Миколаїв. Пройшов від слідчого до прокурора області - спочатку Кіровоградської, а з 2004 року – Миколаївської. У 2005 році, коли був Генеральним Піскун, у нас не склалися з ним службові відносини. Точніше, його стиль керівництва не збігався з моїм розумінням стандартів нашої професії: наприклад, він вимагав від мене припинити кримінальну справу про незаконну приватизацію суднобудівного заводу.

 

Миколаїв, як відомо, був містом кораблів. Кажуть, у 90-ті там ще будували авіаносці?

 

Так, тоді люди виходили на вулиці, страйкували через скорочення і борги по заробітній платі, було багато проблем, в тому числі, і з суднобудівним заводам. На хвилі приватизаційних процесів один з них продали – точніше, дали можливість приватизувати російській компанії. Вже зараз ми розуміємо, яка переслідувалася мета: не допустити збереження українського суднобудування, в тому числі, в рамках замовлень Міністерства оборони. У світі небагато підприємств, які будували такого рівня кораблі. Його приватизували за символічну, на ті часи, суму під обіцянку забезпечити завод замовленнями, тим самим допомогти підприємству погасити зарплатні борги і стабілізувати роботу флагмана суднобудування країни.

 

Я ініціював порушення кримінальної справи. Паралельно прокуратура направила позов про розірвання договору купівлі-продажу тоді ще в арбітражний суд. Але на певному етапі мені надійшла з ГПУ команда відкликати позов, а справу припинити. Я сказав, що цього робити не буду. Почався тиск, перевірки, мене намагалися відправити на дострокову атестацію. Потім переробили довідку з комплексної перевірки, яка вже була озвучена. Скажімо образно, якщо перший варіант був на 50-ти сторінках, а в бригаді по комплексній перевірці теж було чоловік 40-50, то пізніше написали довідку аркушів на п'ять, і підписали її чоловік п'ять. Думаю, не варто уточнювати, що довідка була «чорною». Тиск чинився не тільки на мене, але і на весь колектив. Тому, щоб не підставляти підлеглих під удар, я написав рапорт і пішов з прокуратури.

 

Не ідеалізую прокуратуру тих часів, але з приходом Піскуна почалася реальна комерціалізація відомства, яку Пшонка довів до абсолюту.

 

Пішли в бізнес? Який, до речі, це рік був?

 

2005-й, мені було 45 років. Я вже був зрілим керівником, успішним професіоналом. Генерал. Очолював прокуратури двох областей. Як у бізнесменів є поєднання ціна - якість, так і в нашій професії – вік, знання і життєва мудрість. Я пропрацював у банку «Надра» п'ять років, остання посада – віце-президент. Потім ще у ряді комерційних структур працював, оскільки після кризи банк збанкрутував.

 

Заробляв добре, сім'ю забезпечував. Є житло в столиці, хороша машина, певний капітал. Не соромлюся своїх заробітків і не приховую їх.

 

Пішов з «Надра», коли Фірташ заводив туди свою команду. Я не був з його команди, я взагалі не належу ні до чиєї команди, навіть в нашій системі. Мене не можна пов'язати з яким-небудь Генеральним прокурором, будь-то Васильєв, Ярема або Шокін. Я ніколи не працював на конкретну людину. Професійні обов'язки для мене завжди були на першому місці.

 

Ви повернулися в прокуратуру вже при Яремі, у 2014 році?

 

Так, тільки при Махницькому. Після всіх подій на Майдані мені подзвонив один з керівників ГПУ. Це якраз був той чоловік, який у Миколаєві «чорну» довідку першим підписував, був керівником бригади. Мабуть, пам'ятаючи свій давній вчинок. Я зла не тримав, всяке буває. Ми зустрілися, поговорили – мені запропонували повернутися. На хвилі того, що відбувалося в країні, я розумів, що в прокуратурі теж відбудуться суттєві зміни.

 

І все-таки повернулися до Харкова, а не Миколаїва. Чому?

 

Коли запитали, куди готовий повернутися, відповів, що бажано на той же рівень - прокурором області. Розглядалося кілька областей, в тому числі і Миколаїв. Я був на співбесіді у Махницького, у двох його заступників. Зрештою запропонували посаду першого заступника прокурора міста Києва. Я недовго вагався. Живу у Києві,  і відповідна посада.

 

Ви там працювали близько двох місяців?

 

Десь так. У червні 2014-го Генеральним призначили Віталія Ярему. Він перевів прокурора столиці на посаду свого першого заступника. Новопризначений прокурор Києва не бачив мене на посаді першого заступника. Це нормально. Я перейшов у Генеральну прокуратуру на посаду заступника начальника одного з головних управлінь. А в серпні отримав призначення до Харкова, де і працюю третій рік.

 

Давайте про реформу. Я слухав промову Сакварелідзе в конференц-залі обласної прокуратури про те, «як все має бути». Проте є відчуття, що з реформою прокуратури все пішло не зовсім так, як треба...

 

А хто розуміє, як повинно було бути? Я з Давидом розмовляв тоді більше години, але так і не зрозумів, у чому суть реформи прокуратури в його розумінні. Єдине, що він тоді чітко озвучив, так це поетапне скорочення кількості співробітників органів прокуратури по всій країні. Спочатку на 5 тисяч, потім ще на стільки ж. Я запитав: звідки така цифра? За якими критеріями її визначали? Чому не 4548, наприклад, або 5321? Звідки ця середньопотолочна цифра? А адже за кожною з них стоять долі людей.

 

Він так і не відповів. Як і на інші мої питання, що стосуються реформи.

 

Одягнути на Україну грузинські шаровари, як показала практика – не найкраще рішення.

 

Але сама реформа назріла, Ви згодні?

 

Реформа потрібна. Але реформувати систему повинні професіонали. Люди, які вийшли з цієї системи або хоча б глибоко її розуміють. Будь-яка реформа повинна бути спрямована на позитивний результат. Якого позитивного результату ми хотіли досягти?

 

Знищити корупцію, наприклад. Це не позитивний результат?

 

Знищення корупції – це не реформа, а питання, яке лежить у площині кадрової політики. Ідеального прокурора я уявляю собі в двох іпостасях – це професіонал і глибоко моральна людина. Просто професіонал, без другої складової, нам не потрібен. Морально-етичний, без професійного аспекту – теж. Потрібно було побудувати ефективну систему підготовки кадрів, які оперативно реагували на виклики сьогоднішнього дня і відповідали критеріям суспільства. Так, це складно. Простіше розвалити систему і назвати це модним словом «реформа».

 

Якщо кожен прокурор буде розуміти, що з нього спитають не тільки показники (статистику, яку вони роками навчилися підганяти, щоб не гірше і не краще, ніж у інших), але і під прицілом громадськості буде його спосіб життя, поведінка в суді, під час прийому громадян і так далі, і що саме за порушення морально-етичних норм можна втратити роботу, от тоді у нас почне формуватися новий образ прокурора. Не мажора на дорогій машині і з дорогими годинниками, а державного службовця, який ... наприклад, заслуговує на зарплату в 15 тис. грн., як це передбачає стаття 81 Закону України «Про прокуратуру».

 

З новими кадрами зрозуміло, а старі тоді куди подіти?

 

Але вони ж не були все життя корумпованими. Людина веде себе в прямій залежності від тієї обстановки, в якій вона знаходиться. Якщо створити умови, в яких їй буде невигідно або небезпечно здійснювати посадові злочини, то вона закон не порушить. Або навпаки: якщо створити держслужбовцю комфортні умови і дати необхідні матеріальні блага – в корупції для нього не буде потреби.

 

Закон про прокуратуру кардинально змінив принципи роботи прокурорів. Це позитивні зміни?

 

Новий Закон «Про прокуратуру» істотно урізав її функції. Основні претензії стосувалися так званого радянського загального нагляду. Розумію і приймаю, що загальний нагляд викликав найбільшу кількість скарг, тому що більшість прокурорів використовували його для тиску на бізнес і безпрецедентного хабарництва. Але чому потрібно тільки ампутувати, руйнувати вщент? Чому не можна вичленувати розумне зерно і відкинути все, що застаріло.

 

А ви знаєте, що в більшості країн Європи загальний нагляд присутній у функціях прокуратури в тому чи іншому вигляді? Ось кому було погано, що прокуратура захищала інтереси держави або громадянина, особливо малозабезпечених та соціально незахищених? Зараз прокуратура працює листоношею, тисячами пересилаючи звернення громадян за належністю. Тому що люди ще за інерцією все ще йдуть до прокуратури як до вищої інстанції, сподіваючись на справедливість.

 

У той же час ніхто не задумався, а скільки прокурори повернули бюджетних коштів, землі, нерухомості і т. п.? Це ж не тиск на бізнес, правильно? Ні в кого нічого не забрали, нікому не створили проблем, крім розкрадачів державної власності та бюджетних коштів. Нічого тут поганого я не бачу. Тому знаєте, як в народі кажуть – вихлюпнули воду разом з дитиною. У будь-якій системі, в будь-якому процесі є позитив і негатив. Якби ми залишили раціональне зерно від загального нагляду – кому від цього було б погано? Відокремили б бізнес від загального нагляду, але залишили функцію захисту інтересів держави та категорій населення, яким себе захистити важко – інваліди, ветерани, неповносправні. Цю функцію завжди виконували прокурори, безкоштовно, від імені держави. У чому тут корупція? У чому тут збиток бізнесу? Взяли під ніж, як говориться, хірургічними методами все відсікли.

 

В результаті цих змін громадяни стали менш захищеними. Це моє особисте переконання.

 

Я думаю, що все одно ми до цього прийдемо, суспільство потребує. На сьогодні немає інших органів, які б взяли на себе ці повноваження.

 

Зверніть увагу, кількість контролюючих органів зараз досягає декількох десятків. Вони ж всі залишилися бездоглядними! У нас по якому шляху пішли? Ввели мораторій на проведення перевірок. Але це ж не вирішення проблеми. Комусь же повинні були передати ці функції. Раніше це була прокуратура, а зараз нікого.

 

Хочу запитати про тестування співробітників прокуратури – це плюс? Все-таки, який–ніякий контроль рівня знань і вмінь, якими вони повинні володіти...

 

Теж питання спірне. Тестування не завжди відповідає тим цілям, до яких ми прагнемо. Люди, провчившись п'ять років, рік стажувалися, це шість років, і якийсь час вже пропрацювали: хтось рік-два, хто десять, хтось п'ятнадцять. У всіх є спеціалізація.

 

Змоделюємо ситуацію. Людина займається все життя підтриманням державного обвинувачення, він чудовий держобвинувач. У питаннях на тестах лише 30% стосується Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Все інше (цивільне, адміністративне, міжнародне право) він не використовує в роботі. І далеко не факт, що він повинен все це добре знати і правильно відповісти на всі питання. Якщо людина вузькоспеціалізований професіонал, що дасть йому це тестування?

 

Боюся здатися песимістом або ренегатом, але я хочу, щоб мене зрозуміли правильно - я завжди за критичний підхід до будь-якої роботи.

 

Конкурс – правильна ідея. Прозорість і неможливість підтасувати результати - це взагалі революційно не тільки для української прокуратури, але і для всієї країни в цілому. Але і він не панацея. Тільки за це літо на моїй пам'яті двох співробітників прокуратури області викрито в отриманні неправомірної вигоди.

 

У кінці липня Генеральна прокуратура разом з СБУ затримали заступника керівника місцевої прокуратури. Вимагав 25 тис. грн. за непритягнення до кримінальної відповідальності громадянина.

 

Другий випадок був у серпні. Тут вже спрацював апарат прокуратури області, наше слідство. Рядовий співробітник однієї з місцевих прокуратур пропонував «вирішити будь-які питання» з контролюючими та правоохоронними органами за 150 тис. грн. Він уже звільнений. Можу сказати, що співпрацює зі слідством. Далі – кримінальна відповідальність.

 

Для мене ці випадки говорять про дві речі. Перше, у нас немає священних корів, і принцип «ворон ворону око не виклює» вже не працює. Прокурори перестали бути недоторканою кастою. І це головний позитив. А друге, це те, що конкурс – тільки частина вирішення проблеми.

 

Можна торкнутися ще однієї сторони реформи - укрупнення прокуратури? В Харківській області було 38 прокуратур, зараз їх стало 11. На тлі цього поліція проводила свою реформу укрупнення, утворилося 16 райвідділів. Тепер вони взаємодіють?

 

Коли я розмовляю зі своїми європейськими колегами і починаю їм це розповідати, то у них «комп'ютер зависає». Все, що знаходиться за межами здорового глузду, вони не сприймають. 11 прокуратур і 16 райвідділів. А що не можна спочатку скорегувати чисельність і територіальність? Я не можу їм це пояснити.

 

Я вже мовчу про те, що укрупнення прокуратур та райвідділів поліції начебто безпосередньо пов'язане з адміністративно-територіальною реформою. Але вона ще не проведена, а силовиків вже перекроїли. Який мало-мальський позитивний ефект від цього?

 

Ось така у нас реформа, коли райвідділи не перетинаються з прокуратурами. І слідчий повинен проїхати 50-70 км до прокурора, щоб узгодити якісь процесуальні документи, потім повернутися, щоб передати їх до суду (суди-то залишилися!). У місті ще більш-менш: було 9 прокуратур, зараз 5. Є, правда, 2 райони, які входять в одну прокуратуру і при цьому між собою не межують. Але в межах міста це можна пережити. А в селі, якщо людям треба потрапити до прокурора?

 

А який підсумок реформи прокуратурі був задекларований?

 

А ніякий. Я з Давидом особисто розмовляв, говорив те, що кажу зараз вам: навіщо ви це робите? Ви що, не знаєте, хто цей закон «Про прокуратуру» написав? Команда Портнова, як і КПК.

 

Завдяки перерві в роботі прокурором я чітко бачу різницю між старим і новим Кримінально-процесуальним кодексом. Переконаний, потрібно було вносити зміни в старий кодекс.

 

Новий однозначно ускладнив збір доказів, дав більше можливостей для ухилення від відповідальності і т. д.

 

З нового кодексу я б без роздумів залишив можливість проведення негласних оперативно-розшукових дій і ряд інших новацій.

 

Що стосується реформи поліції – така ж історія?

 

Мені складно говорити про реформу поліції, оскільки прокуратура не бере участі у реформуванні. В окремих випадках нашим новим поліцейським не вистачає професіоналізму. Це потрібно визнати. Патрульні отримали колосальний кредит довіри від суспільства. Думаю, що такої підтримки в нашій країні не отримував жоден проект. Тому зараз життєво необхідно нарощувати досвід. Хочеться вірити, що цей період «нарощування професійних м'язів» буде недовгим.

 

Будемо реалістами, криміногенна обстановка в цілому значно погіршилася. Хоча я б не пов'язував це тільки з реформою правоохоронного блоку.

 

З іншого боку, хотілося б звернути увагу на те, що не можна - і я виступаю категорично проти таких проявів – окремі випадки скоєних злочинів проектувати на всю структуру.

 

Як приклад, можу навести ДТП на Сумській, де патрульний автомобіль протаранив «Москвич». Загинули двоє пасажирів «Москвича». Прокуратура займає принципову позицію у цій справі, розслідування буде проведено оперативно, всебічно і об'єктивно. Підозрюваний постане перед судом. Ступінь його вини визначить суд. Суд! Але ніяк не група молодих людей, які тиждень їздили містом з написами на авто «копи - вбивці!». Навіщо ця дискредитація цілого правоохоронного органу? Навіщо цей тиск на суд?

 

 

Джерело: Справжня варта, 14.09.2016

кількість переглядів: 2519