21.09.2016

Справжня варта: Юрій Данильченко: «Кооперативну схему» розбазарювання землі бачать усі, крім суддів

Прокурор Харківської області Юрій Данильченко про розбазарювання землі міськрадою, судову реформу, резонансні справи Революції Гідності, роботу на випередження терактів, стосунки с Юрієм Луценко та волонтерську роботу прокурорів.

 
По реформам ситуація зрозуміла. А корупція? Які результати роботи відомства?
 
З початку року в області виявлено більше півсотні корупційних кримінальних злочинів, є кілька вироків з реальною мірою покарання. Всі ці дані опубліковані на сайті прокуратури. Практично про кожне затримання хабарника, направлення обвинувального акту до суду, винесення вироку ми повідомляємо ЗМІ.
 
Що стосується, ну, припустимо, міської влади. Наскільки я пам'ятаю, всі справи завмерли.
 
Нічого не завмерло. Чому? Немає жодної справи припиненої або з виправдувальним вироком: усе в судах. Десь є вироки, десь певні процеси затягуються, але тут вже нам складно впливати. Адвокат не з'явився - все, перенесли засідання. Чи не прийшов викликаний свідок - перенесли засідання. Пішов суддя у відпустку або захворів - перенесли засідання.
 
Що зі справами по чиновникам міськради, я маю на увазі Яковлева, «Жилкомсервіс», по «Тріолану» і т.д.?
 
Коли ми восени 2014 року ініціювали ряд розслідувань по комунальним підприємствам, я приділяв цьому особливу увагу. Зареєстрували близько десяти кримінальних проваджень. Половину з них незабаром забрали в Головне слідче управління МВС в Київ, включаючи справу по «Жилкомсервісу». Чотири залишилися тут, у слідчому управлінні поліції, в нашому ГУНП. Процесуальне керівництво - у прокуратурі області. Там, передбачувано, були певні складнощі на початковому етапі: в суді відмовляли в задоволенні наших клопотань на виїмку документів, а потім і на обшуки.
 
У підсумку ми відрегулювали цю ситуацію. Зараз проводиться розслідування. Але такого рівня справи розслідувати дуже непросто - повинні бути слідчі високої кваліфікації, а таких - одиниці.
 
До речі, з приводу схеми, яка останні кілька місяців, що називається, «на вустах». Я маю на увазі кооперативну схему по землі.
 
Схема дуже проста. Згідно із законодавством міськрада має право безкоштовно виділити під забудову земельну ділянку житлово-будівельним кооперативам. Це законний механізм поліпшення житлових умов жителів міста. Однак законодавець передбачив певний превентивний механізм. Для створення ЖБК потрібно дотриматися низки умов. Кількість членів об'єднання (не менше 5 осіб), обов'язковий облік (так звана квартирна черга), жити в цьому населеному пункті і так далі. Всі інші бажаючі повинні цю землю орендувати, наповнюючи тим самим місцевий бюджет.
 
Замість цього міськрада виділяє землю безкоштовно різним структурам, які тільки в назві мають абревіатуру «ЖБК», а по суті, ними не є. Встановлено особи, які є засновниками відразу декількох кооперативів. В окремих випадках одна людина була серед засновників відразу 15-ти ЖБК. Як правило, це не першочерговики з соціально незахищених категорій, які претендують на поліпшення житлових умов. Крім того, всі ці псевдоЖБК зареєстровані на 2-3 людей.
 
Протягом цього та минулого років органами прокуратури області пред'явлено 118 позовів про повернення комунальних земель, переданих Харківською міською радою у власність цим псевдокооперативам, вартістю 3,7 млрд. грн., загальною площею понад 547 га. З них задоволено 12 позовів на загальну площу понад 75 га, вартістю понад 790 млн. грн. Відмовлено в задоволенні 53 позовів на загальну площу 228 га, вартістю 1,4 млрд. грн. Перебуває у провадженні суду 46 позовних заяв на загальну площу 211 га, вартістю 1,5 млрд. грн. Реально виконано 6 судових рішень по земельним ділянкам загальною площею 55 га і вартістю 665 млн. грн. Ще по 7 позовам припинено провадження в зв'язку з тим, що вже після подачі позовів міськрада скасувала свої рішення і добровільно повернула громаді 21,74 га, вартістю 134,8 млн. грн.
 
Результати цієї роботи оцінюю як задовільні, але недостатні. Роботу будемо продовжувати. Отримуємо досить неоднозначну позицію судів за цими позовами. Часто відмовляють за строками давності. У більшості випадків доводиться доходити до касаційної інстанції, щоб довести свою позицію і повернути землю харків'янам.
 
Мені не зрозуміло, чому суд відмовляє в задоволенні позовів з формальних причин. У чому проблема відновити строки? Тобто я дійсно повинен повірити в те, що так звану «кооперативну схему» розбазарювання землі бачать всі - прокурори, громадські працівники, слідчі, всі, крім суддів. У нас зрозуміла позиція: ми повертаємо даром роздану землю назад громаді, харків'янам і пропонуємо все-таки наповнювати бюджет міста. А що в цій ситуації захищають судді?
 
А що будете робити з уже забудованими ділянками?
 
Ми будемо пред'являти до недобросовісних забудовників позови про стягнення з них вартості цієї землі. Нерозумно ставити питання про знесення вже побудованих будівель і інших споруд. Ця земля, скажу вам, коштує недешево. Ось і подивимося, чи підтримають нас суди в тому, щоб стягнути на користь міського бюджету сотні мільйонів гривень. Або знову знайдеться купа причин: терміни та інше, щось не так порахували або не так склали...
 
Судова реформа нікого не лякає. Або це вихідна допомога?
 
Я не хочу давати оцінку суддям, але у мене дуже багато питань до харківської Феміді. Чому, скажімо, по корупційних справах вони не дають реальні терміни? Чому ми просимо мільйон гривень застави, а вони дають 20 тисяч? А хабар був 50 тисяч! Тобто, вони встановлюють заставу навіть менше предмета хабара. Відповідальності у суддів за ці речі фактично немає.
 
Два тижні тому я підписав скаргу до Вищої кваліфікаційної комісії суддів на трьох суддів Харківського апеляційного господарського суду. Просто, вибачте, терпець увірвався. Я не знаю, як там відреагують вищі судові інстанції, на сьогодні це найдієвіший спосіб вплинути на ситуацію і добитися законного результату. Так як почати кримінальне провадження за завідомо неправосудним рішенням, розслідувати його і довести до логічного завершення, перспективи практично немає. Диспозиція статті прописана так, що прямий умисел судді довести тяжко.
 
У нас виходить якась дивна ситуація. Ми в одній країні живемо і захищаємо одні цінності, а вони - в інший і з іншими пріоритетами. Звідси і результати такі. За цей час, а ми почали цю роботу в кінці 2014-го, можна було повернути місту, громаді якщо не половину, то дві третини всієї цієї «кооперативної» землі.
 
На жаль, в судах боротися з ситуацією, що склалася, хочуть одиниці. Більшість суддів просто відмовляються розглядати наші позови по суті, прикриваючись якимись формальностями, начебто закінченням терміну давності. Кажуть: адже міська прокуратура ходила на сесію, чому ж прокурор міста тоді не протестував проти цих рішень? Все банально просто! Тому що кілька кооперативів оформлені на водія прокурора міста, на родичів суддів або, скажімо, співробітників господарських судів області.
 
У тих рідкісних, поодиноких випадках, коли суддя вирішує розглянути позов по суті, вимоги прокуратури задовольняються в повному обсязі.
 
До речі, ця схема в інших областях працює? Або це харківське ноу-хау? У таких масштабах, я маю на увазі.
 
У Києві кажуть, що її родоначальником був Харків, а в столиці просто пішли по тій же схемі. За великим рахунком, для мене, як для прокурора, це не має значення. Мені важливо, щоб ця земля була повернута. Поки, через неоднозначну і непослідовну позицію судів, результати не оптимістичні. Але ми роботу припиняти не збираємося.
 
Якщо Ви не проти, давайте поговоримо про резонансні справи Революції Гідності: сепаратизм, тероризм. Що там, як?
 
У нас два розкритих теракти, внаслідок яких постраждали люди. Затримано всіх виконавців вибуху біля Палацу спорту. По пабу «Стіна» ситуація інша. Після вибуху була проведена колосальна робота з виявлення та затримання великої диверсійно-розвідувальної групи. Однак в рамках виконання мирного плану Президента України майже всі члени ДРГ були поміняні на наших військовополонених. Не видали тільки Ковтун. Вона запустила механізм бомби і передала її безпосередньому виконавцю теракту. Самого терориста, який заніс пакет з міною в паб, затримати не вдалося. За нашою інформацією, відразу після скоєння злочину він виїхав до Росії. Розгляд проваджень зараз триває в суді. Особливої проблеми я не бачу. Засідання призначаються практично щотижня. По Палацу спорту вже закінчилися допити, вивчена велика частина матеріалів слідства.
 
Коли ми розмовляли тиждень тому з обласним військкомом, той сказав, що масштаби диверсійної роботи, яку ведуть на Харківщині емісари РФ, не зменшуються. Скажіть, прокуратура працює вже за конкретними фактами, коли безпосередньо відбувається теракт? А що стосується роботи на випередження?..
 
Ви ж розумієте, що в мирній країні така стаття як «терористичний акт» практично не була затребувана. Виросли цілі покоління слідчих, прокурорів, які не мали практичного досвіду в розслідуванні таких справ. Зараз вже можу сказати, що спочатку серед правоохоронців відчувалася якась розгубленість. Але чітка консолідація зусиль усіх структур, досить короткий період перегрупування сил і розстановки пріоритетів привели до позитивного результату.
 
119 проваджень за фактами прояви сепаратизму і тероризму направлено до суду. У цих справах обвинуваченими проходять 130 осіб.
 
У 83 провадженнях вже винесено обвинувальні вироки.
 
З 44 терористичних проявів 41 розкрито. Це найбільший показник по країні.
 
Що стосується попередження ... Думаю, результат цієї роботи бачить кожен харків'янин, який ось уже багато місяців не прокидається під постріли з РПГ по черговому військкомату (постукав три рази по столу).
 
Декласований елемент, який закладав міни - хто це? Невже всі - жителі Харківської області?
 
Уявіть собі, так. Жителі нашої області і міста Харкова, якими рухає жадібність і гонитва за матеріальною винагородою. По Палацу спорту, наприклад, виконавцям з суміжної території обіцяли виплатити 10 тисяч доларів.
 
Ви приїхали сюди в 2014-му році. Після пікету перед обласною прокуратурою в березні 2016-го сталося зіткнення цивільних активістів з іншого громадською організацією «Сотня Лева». Представники Сотні говорили, що вони Вас охороняли. Ви їх про це просили? Можна пролити світло на цю історію?
 
З цього приводу у мене ніяких секретів ні від кого немає. Просто окремі зацікавлені особи на цьому спекулювали. «Сотня Лева», як і інші сотні, народилася на Майдані.
 
Під час своєї роботи в прокуратурі Києва я і познайомився з сотниками. Коли хлопці з «Сотні Лева» воювали в АТО, то ми, я маю на увазі як прокуратуру Києва, так і згодом Генеральну прокуратуру, чим могли, їм допомагали. Передавали Сотні через волонтерів одяг, ліки, продукти харчування...
 
Коли я почав працювати тут, практично раз на тиждень щось вибухало, у військкомати, військові частини стріляли з РПГ. «Сотня Лева», харківська її частина, вийшла з ініціативою забезпечити охорону, не мене, а будівлі обласної прокуратури. Я запитав: хлопці, що вам для цього треба? «Нічого не треба, чай-кава».
 
Вони поставили свій мікроавтобус біля входу і несли цілодобове чергування. Ніхто їх не фінансував, і ніхто з них нічого не просив взамін. Коли ми більш-менш навели в місті порядок, реальні загрози минули, то вони знялися - в 2015-му році їх тут вже не було.
 
Наскільки я поінформований, керівники «Сотні Лева» зі Львова вирішили розформувати своє харківське відділення. Частина з них пішла в ЗСУ, частина - в приватні охоронні структури, якась частина повернулася до цивільного життя.
 
Так, а що все-таки було під прокуратурою, коли постраждав Дмитро Олійник?
 
Час від часу відбувалися якісь локальні конфлікти. Є об'єднання цих громадських організацій, які між собою щось ділили. Один з таких локальних конфліктів у кінцевому підсумку реалізувався біля будівлі прокуратури.
 
Він говорив, що «прокурор області мене замовив»...
 
Ну звичайно, набагато престижніше заявити в усі ЗМІ, що тебе «замовив прокурор», ніж зізнатися в якомусь невтішному конфлікті зі своїми екс-побратимами. Але я скажу так: багато честі.
 
Другий пікет перед прокуратурою 4 квітня був присвячений тому, що ви підписали листа на захист Шокіна, як і більшість обласних прокурорів...
 
Крім донецького прокурора, його підписали всі. Це не був лист на підтримку або захист Шокіна. Це був лист проти порушення законів України заступником Генерального прокурора Сакварелідзе, який опублікував у себе на Фейсбуці заклик пікетувати Генпрокуратуру, і сам хотів у цьому брати участь.
 
Підняли законодавство - нам це не складно. Адже там не було емоцій: в листі ми чітко виклали, чому цього робити не можна. Це реально був безпрецедентний випадок для нас усіх: ми захищаємо свої корпоративні цінності, як би нас там брудом не поливали. Для нормальних прокурорів з досвідом, зі стажем, це був нонсенс.
 
Якщо ти зібрався мітингувати - поклади рапорт на стіл і йди мітингуй. Але якщо ти на державній службі, в законі чітко написано: «Заборонено брати участь у публічних, вуличних акціях». До мене активісти приходили і питали: «Юрій Броніславович, а якщо ви захочете піти на мітинги та інше ...». Я кажу: «Хлопці, та немає проблем, піду. Але для цього я спочатку повинен звільнитися. Або Верховна Рада повинна внести зміни до закону і дозволити мені це робити».
 
До речі, був же ще один лист - антилуценківський. Там йшлося про те, що очолити ГПУ не повинна людина ззовні, без освіти.
 
Тоді всі обласні прокурори зібралися в Генеральній прокуратурі. Під час наради сказали, що є такий лист, і всі бажаючі можуть його підписати. Можна було утриматися, не було ніякого тиску.
 
Ну, його теж не підписали, наприклад, Холодницький і Матіос?
 
Матіоса тоді на нараді не було. А Холодницький тоді не був ще головою спеціалізованої прокуратури.
 
Ледве очоливши ГПУ, відразу після поїздки в Штати на початку червня, Луценко написав у себе в блозі на «Українській правді», що поміняє всіх заступників та обласних прокурорів - мовляв, потрібна «свіжа кров». І почав, природно, з тих, хто цей лист підписав. Потім вже сказав, що не змінюватиме прокурорів на Харківщині, Сумщині та в Дніпрі. За що вам така індульгенція?
 
Я був, напевно, першим прокурором, з яким він після призначення провів співбесіду. Це була його ініціатива. Юрій Віталійович особисто зателефонував, призначив час і сказав, що хоче зустрітися. Це був початок червня. Ми розмовляли півтори години, почавши з «де хрестився, де одружився, де працював», і про причини звільнення в 2005-му, і про все-все-все. У підсумку він потиснув мені руку і сказав: «Працюйте», визначивши цілі і завдання з конкретними термінами виконання. До цього ми з ним ніколи не пересікалися.
 
Про лист говорили?
 
Він жодного разу не запитав. Але я ж не відхрещуюсь від того, що зробив. Ми в своєму житті підписуємо багато різних документів при певних обставинах. Я підписував лист по Піскуну, він же мене потім за це хотів посадити в одне зі своїх «пришесть».
 
На Луценко тисне комплекс  того, що у нього немає юридичної освіти? Або це йому не заважає?
 
Я не буду обговорювати чинного главу відомства - це він може мені давати оцінку, я - ні. Коли Ярема запросив мене і сказав, що хоче призначити прокурором Харківської області, він запитав: «Як ви на це дивитеся?» Я тоді сказав, що не обговорюю рішення керівника. Йому не сподобалася моя відповідь. Коли він дізнався, що я виріс у родині офіцера, ми один одного зрозуміли.
 
Я дійсно виріс в офіцерській сім'ї в укріпрайоні серед військових, піднімався на солдатській каші. Без пафосу скажу, поняття офіцерських традицій, честі, гідності - для мене не порожній звук. Це все мені прищепив батько.
 
Бачив цікаві фотографії в соціальних мережах: прокурори з граблями, щітками і фарбами в руках. Це що за проект такий? Трудотерапія?
 
Прокуратура завжди надавала посильну допомогу там, де могла. У 2014-15 роках просто скидалися грошима, їхали на ринок, купували теплу білизну, в аптеці - ліки, і волонтери відвозили все в АТО. Пізніше народилася ідея з госпіталем. Коли з'являється інформація про те, що за добу до госпіталю прибуває 20 або 25 бійців, не хочеться бути осторонь. Це щиро. Госпіталь - територія військової частини, там досить суворі обмеження щодо відвідування. Ми приїжджаємо в волонтерський пункт прийому допомоги бійцям, з'ясовуємо, що потрібніше. Чого тільки не привозили - бойлер, кулери, одяг, взуття, якісь солодощі.
 
Я виступив на апаратній нараді (де збирається весь особовий склад апарату, а райони приєднуються через відеоконференцію) і сказав, що ми живемо в прифронтовій області. У нас є госпіталь, кожен день туди прибувають бійці, і ми просто не можемо стояти осторонь. Буде правильно, якщо ми якимось чином братимемо в цьому участь. Колектив мене підтримав. Ми поставили скриньки внизу на вході до прокуратури. Кожен з прокурорів, проходячи повз, скільки хотів, стільки і віддавав. На ці гроші купували кросівки, футболки - все, що потрібно пораненим. А потім випадково дізналися, що є реабілітаційний центр для ветеранів АТО та їх сімей на Білгородському шосе.
 
Це там, де Ярина Чаговець керує?
 
Вона. Коли наш прес-секретар Віта Дубовик звідти повернулася з фотографіями, на яких я побачив напівпокинутий дитячий табір в бур'янах, відразу стало зрозуміло, що треба робити. Організувалися швидко. У найближчу суботу одягли джинси, взяли коси, граблі, сокири, пензлі з фарбою ... Спочатку навіть думали якийсь графік скласти ... Потім побачили, що не потрібно когось змушувати. Наприклад, керівник першої місцевої прокуратури Катерина Шевцова приїжджала до Центру реабілітації щосуботи. У перший раз взяла пензель, пофарбувала там ворота, наступної суботи вона знову приїхала, взяла з собою дитину. Мені, каже, тут подобається.
 
Ви не надто ідеалізуєте?
 
Пам'ятаєте, я казав, що крім професіоналізму, у співробітника повинна бути на висоті друга складова, моральна. Прокурори у нас різні, і веде себе там кожен по-своєму. Ідея, до речі, була та ж, що і з нашим підшефним дитячим будинком. У нас є в Богодухові спеціалізований дитячий навчально-виховний комплекс. Керівники прокуратури постійно відвідують дітей 1 вересня, на Новий рік, Великдень, інші свята ... Я почав з того, що повіз туди своїх заступників, потім начальників управлінь, начальників відділів, рядових прокурорів...
 
Ви знаєте, люди змінюються. Ось коли побачиш тих дітей - замислюєшся, починаєш цінувати те, що маєш: голова, руки, ноги, робота ... Все у тебе добре в житті. Живи та радій. Не треба думати про якісь неправильні речі і вчинки. Підходили окремі прокурори, дякували за таке спілкування. У людей відбувається певна внутрішня трансформація, переоцінка цінностей.
 
Тому, що стосується реабілітаційного центру, я не скажу, що ми там зробили щось надприродне. Прибрали територію, привели в порядок спортмайданчик, пісень поспівали, каші з'їли. Атошники - вони особливі, багато чого пережили, побачили. До них так просто не підійдеш і не скажеш: «здрастуй, ну як ти там воював?» Вони замкнуті, закриті. У кожного є своя непроста історія.
 
За великим рахунком, це ж не тільки атошникам потрібно, а й нам. Приймають нас і спасибі.
 
Які у вас хобі? Ну там: полювання, риболовля...
 
Рибалку я люблю. Раніше, коли не був на службі, періодично їздив порибалити. Пропозицій, повірте, вистачає, але є причини, за якими я відмовляюся. Перше - відсутність часу, друге - не з усіма варто розділяти свій вільний час. Граю в більярд, коли є час. Теж дуже рідко. З дитинства грав у футбол, поки кілька років тому лікарі не заборонили...
 
У прокуратури є своя команда?
 
Навіть дві! Команди, які грають регулярно в Кубку ФК «Універ». Там 13 ліг, наші грають в 4-й і в 7-й. Зрозуміло, що не в першій, але і не в останній.
 
Минулого року ми провели перший турнір на кубок пам'яті Цесаренка - легендарного прокурора, який 18 років очолював харківську прокуратуру. У турнірі також взяли участь судді та адвокати. Пробна куля, так би мовити, виявилася вдалою, всім сподобалося. Тому прийняли рішення зробити регулярний чемпіонат між прокурорськими командами. Досить успішна ідея. Сподіваюся, що ці спортивні традиції надовго зміцняться в колективі.
 
Джерело: Справжня варта, 15.09.2016

кількість переглядів: 632