"Слобідський край": "Сповідь ветерана: про жах війни і біль за Україну"

10.05.2014

Сповідь ветерана: про жах війни і біль за Україну

Два поранення, рукопашний бій із німцем та довгі місяці без рухів. Ветеран Великої Вітчизняної через 70 років пам’ятає, як усе було. І тепер зі сльозами на очах дивиться на сьогоднішню Україну.

З осколком під серцем

Напевно, теперішня ситуація у країні ветеранам Великої Вітчизняної війни навіть у найстрашніших снах не снилася. Чи могли вони хоча б уявити, що колись, та ще й на схилі літ, святкувати День Перемоги їм доведеться в не зовсім мирній Україні. І що парад на честь Великої Перемоги відмінять через загрозу терористичних акцій?


Анатолій Соколов – один з небагатьох людей, який ще юнаком дізнався, яка вона – війна, а зараз – свідок сучасних подій. 91-річний ветеран із болем у серці сьогодні спостерігає за подіями в Україні. Йому, звичайно хочеться, щоб держава була єдиною і мирною.


– Я проти роз’єднання України. І я проти приєднання її до Росії. Цього не треба робити. У нас сформована держава, – каже Анатолій Соколов. – Але без Росії ми теж не можемо. Нам бути пов’язаними з російською економікою на всі віки, але я за самостійну Україну.

Напередодні 69-ї річниці Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками кавалер орденів Слави ІІІ ступеня та Вітчизняної війни ІІІ ступеня Анатолій Соколов поділився спогадами про жахи Другої світової.


До лав Червоної Армії вступив, ще не маючи 18 років, добровольцем, у 1941 році. До цього юний Анатолій уже встиг чотири роки пропрацювати на заводі ФЕД. За прискореною програмою пройшов військові навчання. І в 1942 році його направили до Ташкента на формування, а звідти – до Підмосков’я в 16-ту армію, в окрему ескадрилью. Анатолій Олександрович здійснив кілька десятків польотів над брянськими лісами як бортмеханік і бортстрілець. Згадує, як скидали продукти та озброєння партизанам.


Останній раз літав у березні 1942-го, потім потрапив під зенітний обстріл фашистів, які підбили літак. Самого Анатолія Соколова було поранено у стегно. Більше ніж місяць пролежав у польовому госпіталі, і після цього його направили до 11-ї окремої мотострілецької бригади Західного фронту.


Не раз доводилося ставати й до рукопашного бою з німцями. Ветеран згадує, як усю руку порізав кинджалом, що був на кінчику німецької гвинтівки. Руку тоді швидко забинтували, і знову у бій – головне, що вказівний палець працював і можна було натискати на курок.


– Тоді було ніколи хворіти, страждати і плакати, – каже ветеран.


І знову бої. В одному з них загинув командир взводу. Довелося командувати Анатолію Соколову. Але недовго. Ветеран пам’ятає великий вибух, після якого він знепритомнів. Коли отямився, побачив, що права нога вся у крові, чобіт розірваний. Як з’ясувалося згодом, один осколок потрапив під серце. З ним Анатолій Олександрович живе аж досі.


– Коли я отямився, то помітив, що немає гвинтівки. Біля мене було кілька тіл наших солдатів. Я забрав одну гвинтівку й перезарядив її. Адже втрата зброї на війні – це все одно, що розстріл, – згадує ветеран. – Потім почав кликати на допомогу.



Не дався


Урятували. Після цього – польовий госпіталь, потім прифронтовий, далі госпіталь у Підмосков’ї, і врешті – у Барнаулі. Там Анатолій Соколов пролежав вісім місяців. Три з них зовсім не ворушився – лікарі боялися, що осколок піде в серце. Згадує: коли вже почав сидіти, а згодом і ходити, спускався на милицях на перший поверх госпіталю, щоб пограти в більярд.


Після виписки ще деякий час залишався в Барнаулі.


– У мене відкрилася рана на нозі. І мене райвоєнком Мишков, який родом із Харкова, відправив до хороших харківських хірургів у Новосибірськ. Мені знову чистили ногу, виймали осколки. Дехто пропонував відрізати стопу, але я на дався, – згадує Анатолій Соколов.


Після звільнення Харкова той самий Мишков допоміг земляку повернутися додому – придбав квиток і знайшов гроші на дорогу. І в лютому 1944 року Анатолій Соколов повернувся на батьківщину, у Харків.


Навесні випадково натрапив на оголошення про набір учнів у трирічну юридичну школу. Пішов туди, і вже за півтора місяці його відправили на роботу. Усе своє подальше життя Анатолій Соколов присвятив роботі в органах прокуратури, а вийшовши на пенсію, очолював республіканські юридичні курси підвищення кваліфікації Міністерства юстиції СРСР, де  удосконалювали свої знання судді, нотаріуси, юрисконсульти тощо, згодом – раду ветеранів ВВВ та праці органів прокуратури Харківської області.


Він відзначений почесним знаком Харківської обласної ради «Слобожанська слова» та численними нагородами за роботу в прокуратурі.


Уже близько 10 років ім’я Анатолія Соколова носить вулиця дачного селища Петросівка, що під Харковом. На цій вулиці – і дача самого ветерана. Сюди 9 травня до нього збираються завітати мешканці поселення, аби привітати з Перемогою.

Інна Пирлик, власний кореспондент

 Джерело: "Слобідський край", №55-56, 10 травня 2014 р.

http://slk.kh.ua/newspaper/num55-56-2014-subota.html

 

кількість переглядів: 1451